Зарадюк Володимир Володимирович

Володя Зарадюк був єдиною дитиною у батьків. Класний керівник пригадує, що коли потрібно було прибрати клас, то з дівчатами завжди залишався Зарадюк.

Після 9 класу пішов працювати на завод, щоб бути самостійним. Працював і навчався у вечірній школі.

Успішно відслужив армію в Білій Церкві в окремій механізованій мотострілецькій бригаді, мав чимало грамот і подяк від командирів.

Після служби працював на різних тимчасових работах, руки мав золоті: клав бруківку, крив дахи, мурував будинки.

З полігону під Рівним, де перебував із 51 бригадою, й потім із Донеччини щоранку телефонував мамі. Ніколи ні на що не скаржився, бо не хотів нервувати рідних.

Разом із підрозділом у травні 2014 року знаходився на бойовій позиції біля міста Волноваха. Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блок-пост української армії був атакований проросійськими бойовиками "ДНР", які під'їхали до позицій української армії під виглядом інкасаторських машин, та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, ПЗРК. У результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.

У цьому бою Володимир Зарадюк загинув разом із 17 своїми бойовими побратимами.

Удома у загиблого воїна залишились лише батьки, у яких він був єдиним сином.

Похований Володимир Зарадюк на кладовищі у рідному селі Кульчин.

У Володі Зарадюка були золоті руки

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).