Сухенко Максим Володимирович

Круг захоплень Максима був широким: здоровий спосіб життя, програмування, різні види зброї. Але улюбленим був страйкбол – 10 років він брав участь у грі, а влітку 2014 для нього і восьмидесяти відсотків друзів по клубу гра стала дійсністю. Максим любив родину і піклувався про дітей: зустрічав зі школи, годував вечерею, допомагав з уроками. У вихідні влаштовував сімейні походи у кіно, на каток, виставки. У всьому радився з дружиною, от тільки рішення про участь в АТО приймав сам – не міг змиритися з тим, що відбувається.

29-го серпня 2014-го загинув під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» при обстрілі російськими десантниками біля села Горбатенко.

Місце поховання: м. Київ, Військова кладовище (Лук`яніське кладовище).

"Завтра ми прощаємося з нашим другом - Максимом Сухенко.

Таких, як Макс - небагато... З перших днів він всім серцем переживав за нашу Батьківщину..

Часто ми сідали на лавочці біля мого будинку і говорили-говорили-говорили ... і не могли наговоритися! Це було ще раннім літом ...

Маючи невеликий пошивний цех, Макс першим відгукнувся на моє прохання в ФБ з пошиття прапорів України! Саме від нього я дізнався що таке "розвантаження", саме він пояснив мені що таке "кордура" .. У нього було молоде і дуже велике серце! І це серце боліло! Боліло постійно! Боліло за нашу Батьківщину!

І Макс пішов захищати нашу Україну у складі батальйону "Миротворець". Я знав хлопців з цього батальйону, знав комбата - профі! І, особисто мене це обнадіювало. На жаль ...

Наш Макс не зміг вийти з Іловайського котла ..."

Георгій Тука

Указом Президента України від 26 лютого 2015 року року № 109/2015, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).